Гэты верш быў перакладзены на некалькі моваў, прычым на украінскую мову двойчы. А літоўскія музыкі Марус Салінас і Гедрус Арбачаўскас стварылі цудоўную песню ў жанры neo-folk на словы гэтага верша (Альбом “У КАРАЛЕЎСКІХ ДАЛОНЯХ / KARALIU DELNUOSE”, 2008). Сабраў усё да кучы – і пераклады, і песню, – а раптам нехта нешта ўпадабае.
Змяіны цар
Шызае злятае павуцінне
На разлапы дрэваў, на драты,
Адгарэла чэзлае бацвінне.
Звіжанне. Начныя халады.
Невытлумачальнаю трывогай
Поўніцца стары здзічэлы бор,
Змеі зазбіраліся ў дарогу
Да таемных схованак і нор.
Нерушам вільготным і замглёным,
Па карчах, скрозь нетры і гушчар,
Павядзе іх золатакаронны,
Мудры павадыр, Змяіны цар.
Дзе крычаць начамі нема совы,
На прагалах, між глухіх лагчын,
Мы сустрэнемся абавязкова,
Толькі б путы страху рассячы.
Божа мой! Я сам сябе не чую,
Я дыхнуць баюся да пары…
Раптам Цар карону залатую
Скіне і растане ў гушчары?
Колькі год шукаю утрапёна,
Нібы ў час засушлівы ваду…
Ці знайду змяіную карону,
Мудрасці змяінай ці знайду?
Зміїній Цар
Сизо-ніжним дивом павутиння
Галузки стриножило, дроти,
Видбуяло зниділо ботвиння…
Здвиження. Досвітні холоди.
Неясну, тремтливу б’є тривогу
Пошумом старий эдичілий бір:
Змії зазбиралися в дорогу
До таємних схованок і нір.
З пралісу, де пріль, де щільні крони,
Через нетрі, через рій примар
Поведе їх золотокоронний
Мудрий проводир Змиїний Цар.
Де кричать ночами дико сови,
Не галяві, між глухі кути,
Стрітись мрію з ним обов’язково,
Тільки страху б пута розсікти.
Боже мій! Дрижу я і холону,
Я нервово шарпаю щоку:
Раптом Цар той золоту корону
Скине і розстане в гущаку?
Стрічі я шукатіму до скону,
Хоч надію маю нетверду:
Чи впільную золоту корону.
Мудрости змії чи я дійду?
Переклав з білоруської Валерій Стрілко
Зміїній Цар
Опадає сизе павутиння
На крислате гілля, на дроти,
Відгоріло в’яле бадилиння,
Здвиження. Надходять холоди.
Від незрозумілої тривоги
Метушиться темний дикий бір,
Змії вже збираються в дорогу
До таємних схованок і нір.
В нетрі злі, туманні і холодні,
По кущах, крізь зарості безлюдні
Поведе їх золотокоронний
Цар Зміїний – поводир премудрий.
Де вночі кричать безмовні сови,
Де долини, де глухі луги,
Я знайду тебе обов’язково –
Лиш розірву страху ланцюги!
Боже мій! Я сам себе не чую!
Я вже дихати боюся, Пане!
Раптом Цар корону золотую
Скине і в гущавині розтане?!
Скільки літ шукаю я невтомно,
Ніби в спеку, в посуху – води.
Де знайти мені Царя корону?
І Зміїну мудрість де знайти?
Перeклалa Ярына Чарняк, “У каралеўскіх далонях”, Вільня, 2008 г.
K r ó l ż m i j
Pajęczyna szara się opuszcza
Na gałęzie drzew i druty elektryczne,
I boćwina zwiędła dogorywa.
Środek września. Nocne chłody.
Trwogą niewytłumaczalną
Stary bór zdziczały się przepełnia,
W drogę wyruszają wszystkie żmije
Pełzną do kryjówek i swych nór.
Z gąszczy mrocznej i wilgotnej
Po zmurszałych pniach i poprzez chaszcze
Poprowadzi je złotokoronny
Mądry wódz, Król wszystkich żmij.
Gdzie hukają sowy ciemną nocą,
W puszczach i dolinach leśnych,
Już my się spotkamy tam na pewno,
Gdyby tylko więzy strachu rozciąć.
O mój Boże! Dech zaparło w piersiach
Siebie sam nie czuję, tak się boję…
Raptem Król koronę złotą
Zrzuci i w zaroślach zniknie?
Ileż lat jak wody w czas posuchy
obłąkany szukam tej korony złotej?
i mądrości żmij
Czyż ja odnajdę?
Tłumaczył Aleh Abłażej, “У каралеўскіх далонях”, Вільня, 2008 г.
G y v a č i ų k a r a l i u s
Žili voratinkliai vyniojas,
Laidai ir medžių šakos sublizgės.
Laukuos sunyko bulvienojai,
Naktiniai šalčiai prasidės.
Ir plūsta nerimas toks keistas
Į šilo senojo plaučius,
Gyvatės prieš kelionę raitos –
Jos šliauš į prieglobsčius slaptus.
Iš glūdumos, drėgnos, miglotos,
Per kelmus, tankmę, pro gelmes
Karūna aukso vainikuotas
Karalius išmintingas ves.
Kur ūkia naktimis pelėdos
Virš šabakštynų, virš laukų,
Jei baimės pančius nusiplėšiu,
Ten susitiksime abu.
O dieve! Negi šitaip būna?
Bijau įkvėpt, bijau savęs…
O jei karalius tą karūną
Išnykdamas tamsoj numes?
Ieškojau atkakliai tiek metų
Kaip vandenio aš per sausras
Karūnos išdidžios gyvatės
Ir išminties. Ar pasiseks?
Vertė Regina Katinaitė-Lumpickienė, “У каралеўскіх далонях”, Вільня, 2008 г.
Змеіный Царь
Сизая слетает паутина
На разлапы древ, на провода,
Чахлая ботва дотлела дымно —
Срок Воздвиженья.
Ночные холода.
Вновь необъяснимою тревогой
Полон старый одичалый бор,
Змеи собираются в дорогу
До сокрытых потаённых нор.
С целины наволглой и туманной,
Меж корчаг, где чащи и кочкарь,
Поведёт их золотом венчанный,
Мудрый поводырь, Змеиный царь.
Где сова кричит ночами глухо,
На прогалах, меж сырых ложбин,
Встретимся, коли достанет духа,
Только б я оковы страха сбил.
Боже мой! Я сам себя не чую
И дохнуть боюся до поры-
Вдруг да Царь корону золотую
Скинет и растает у норы?
Сколько лет шукаю одержимо,
Словно воду в знойную страду —
Вот найду змеиную корону
Мудрости. И что — коли найду?..
“Сибирские огни”, №2, 2009 г.